[bolena]

Стидно писати, але в відносно мирному місті почуваю себе жахливо. Приступи паніки просто зривають дах. Сьогодн о 4 ранку знову волала повітряна тривога. Ми, як завжди, нікуди не пішли. Жодне бомбосховище в нас недоступне для мене. Мене на візку туди просто не затягти. Діти без мене не йдуть нікуди. Так і сидимо вдома під рев тривоги, звони церкви та вий собак.
Зранку не будила малого на он-лайн уроки, нехай дитина виспиться. Все одно, те навчання пішло по п*** ще з початку коронавірусу. Ну нереально організувати он-лайн навчання для дітей з особливими освітніми потребами. Не розроблено механізму, немає відповідної кваліфікації в фахівців.
Потім посварилась із Мариною. Не бачу перпектив нашого існування.
Це в мирні часи люди з інвалідністю прозябали абияк. Завдяки децентралізації, задоволення ліками, засобами гігієни й іншим - лягло на плечі громад.
Населення міста збільшилось вдвічі. Міська рада працює назнос, але не вистачає ресурсів задовольнити потреби біженців. А ми залишилися непотрібні в себе в місті, без ліків, мед.допомоги. Хоча памперси й ліки завозять регулярно гуманітарною допомогою, АЛЕ скрізь надписи "ЛИШЕ ДЛЯ БІЖЕНЦІВ". Вчора бачила особисто тих біженців- приїхали за гуманітаркою на мерседесі за 100 т. дол. Ціни на продукти виросли, а пенсія - залишилась та сама.
Не думала, що знову почну себе відчувати вдома людиною другого сорту.

Comments

[Макси_Лана]

тому ми сидимо вдома і нікуди не їдемо.
щоь зменшити навантаження на ваші міста. і не займати місце тих, кому дійсно погано і кому дійсно треба було виїхати.
нехай все швидше закінчиться. тримайтеся.

[bolena]

Я ні в якому разі не маю нічого проти справжніх біженців, і їх в нас багато і їм потрібно все від трусів і прокладок... Але є такі, що поприїхали на наші турбази в перші дні війни й почали організовувати пьянки із шашликами...
Я пишу особисто про себе й небачення себе взагалі зараз чи майбутньому.